У Барнса чудові можливості перетворення: проникати всередину і розповідати зі шкіри комахи, жінки, кінозірки; він може бути юристом, художнім критиком, журналістом телебачення, що наводить на думку, ніби всі особи постійно присутні у його голові. У третій частині під виглядом знайдених документів він навіть сперечається сам із собою, протиставляючи один одному однаково непохитні агрументи в звинувачення та захист. Чим не «розмноження особистості», яке відкриває Герман Гессе у «Степовому вовку»! Коли ж автор нарешті знаходить гармонію з собою-оповідачем, його долає жага до глибокого аналізу, бажання побачити невидиму грань, відкрити ті двері, які інші вважали входом у кімнату з відходами всім відомого шедевра. Кожен розділ - катастрофа. Насамперед, аварія наших звичайних уявлень.