«Великі художники» - збори про видатних майстрів живопису. Книжкова серія містить понад 50 ілюстрацій, «витончено написану» біографію художника та історію створення картин. Альбом присвячений творчості Брюллова.

Видатний художник Карл Павлович Брюллов (1799-1852) - один з найвідоміших представників романтизму в російському живописі. Твори Брюллова відзначені твердженням чуттєво-пластичної краси людини, драматичною напруженістю образів, реалістичними тенденціями, тонким психологізмом. Нудний і казенний «парадний портрет», який за статусом належало мати дворянам та купцям, Брюллов змусив ожити в побутових чи історичних сценках, милих гримасах, скороминущих посмішках, напівоборотах голови, складках сукні. Цей художник у душі був письменником і навіть у найменшу картину намагався вмістити цілий роман, вигадуючи його на ходу. Виїхавши до Італії як пенсіонер Товариства заохочення мистецтв, Брюллов жив і працював там з 1823 по 1835 роки. Враження «полуденного краю», його природи та мистецтва допомогли молодому Брюллову втілити досвід академічного класицизму, навчального копіювання антиків у живі образи, сповнені чуттєвої чарівності. Вже ранніх картин художника характерні віртуозний малюнок і композиція, емоційний, теплий колорит («Італійський полудень», «Вірсавія»). Побувавши на місці розкопок давньоримського міста, що трагічно загинув, Брюллов починає роботу над полотном «Останній день Помпеї». Художнику вдалося зобразити охоплений єдиним поривом натовп громадян у момент його історичного буття, створивши тим самим перший приклад тієї багатофігурної історичної картини-результату, яку весь російський живопис XIX століття усвідомлювала як своє надзавдання. «Останній день Помпеї» робить фурор – як на батьківщині майстра, так і за кордоном. В Італії та Франції картину вітають як перший тріумф російської художньої школи. Н. В. Гоголь присвячує їй однойменну захоплену статтю, назвавши її "повним, всесвітнім створенням". Урочисто зустрінутий на Батьківщині як перший художник Росії Брюллов, спонуканий імператором Миколою I, звертається до російського минулого. Але картина «Облога Пскова Стефаном Баторієм» не стала новим шедевром, оскільки в ній не вдалося досягти переконливої композиційної та ідейної єдності військової та церковної історії. Головною областю, де талант Брюллова панує повновладно та блискуче, стає портрет. Він пише бравурні світські портрети, що вражають своїми сильними барвистими та композиційними ефектами («Графіня Ю. П. Самойлова, що віддаляється з балу з прийомною дочкою А. Паччіні»). Інший, споглядально-спокійний настрій домінує в образах людей мистецтва, більш стриманих за колоритом, який ніби мерехтить зсередини форми, підкреслюючи духовну значущість моделей («Поет Н. В. Кукольник», «Скульптор І. П. Віталі», «В. А. Жуковський», «І. А. Крилов»). До цього циклу примикає і «Автопортрет», написаний теплим тоном та легким пензлем, але перейнятий настроями глибокої меланхолії, втоми та нездоров'я. Останні роки свого життя Брюллов, що слабшає від хвороби, проводить на острові Мадейра і знову в Італії. У цей період художник створює експресивні, повні тонкої духовної грації портрети ("Археолог М. Ланчі", незакінчена картина "Дж. Тіттоні в образі Жанни д`Арк"), зігріті поетичним гумором замальовки народного побуту.