«Великі художники» - збори про видатних майстрів живопису. Книжкова серія містить понад 50 ілюстрацій, «витончено написану» біографію художника та історію створення картин. Альбом присвячений творчості Гойї.

З ім'ям великого іспанського художника Франсіско Хосе де Гойї-і-Лусієнтеса (1746-1828) пов'язане становлення мистецтва Нового часу. Його творчість справила величезний вплив на світову культуру XIX-XX століть не тільки в живописі та графіці, а й у літературі, драматургії, театрі та кіно. Сяючі яскраві кольори в живописі і драматичні ефекти світлотіні у графіці вплинули на розвиток імпресіонізму у Франції, особливо на Клода Моне та Огюста Ренуара.Гойя склався у великого художника порівняно пізно. Перший значний успіх принесли йому дві серії (1776-1791). численні панно, створені для Королівської мануфактури Санта Барбара в Мадриді. Цей декоративний у своїй основі живопис, що зображував вуличні сценки, свята, прогулянки, ігри міської молоді, художник збагатив новими композиціями, укрупненням фігур, безпосереднім відчуттям національного життя, сприйнятого ним ніби зсередини («Сніданок на березі Мансанареса», «Парасолька» Маха та її шанувальники», «Сліпий гітарист», «Гра в жмурки» та багато інших). З 1780-х років Гойя стає відомим портретистом, та його рекомендовані роботи багато в чому відбивають залежність від Веласкеса («Карл III на полюванні»). Пережита ним наприкінці 1790-х років душевна криза посилюється втратою слуху внаслідок тяжкої хвороби. Викривальна сила його творчості знаходить втілення у знаменитій графічній серії «Капричос» («Примхи»), що включила Гойю до найбільших майстрів світового графічного мистецтва. У багатошарову струну «Капричос» вплетені відгомони політичної карикатури Французької революції, народного іспанського лубка, демонологія середньовіччя та сатиричні традиції іспанської літератури «золотого століття». Реальні життєві спостереження зливаються із нестримною фантазією художника. На початку XIX століття у портретах Гойї проступають нові тенденції, близькі до художніх ідеалів епохи романтизму. Зображені ним люди відрізняються енергією, впевненістю у своїх силах, наділені яскраво вираженими національними рисами (портрети графа де Фернана Нуньєса, маркізи де Сан Адріана та єдиний твір майстра у російських зборах – «Портрет актриси Антонії Сарате», Ермітаж). У картинах «Одягнута маха» та «Оголена маха» втілено далеким від академічних канонів, характерним для іспанок типом чуттєвої жіночої краси. Світову популярність здобув мальовничий історичний диптих, який відобразив трагедію наполеонівської навали: «Повстання на Пуерта дель Соль 2 травня 1808 року» та «Розстріл мадридських повстанців у ніч проти 3 травня». Пізніша творчість Гойї збігається з роками реакції після розгрому двох іспанських революцій. Стіни заміського будинку в Мадриді («Кінта дель Сордо» - «Будинок глухого») він розписав олією, створивши 14 унікальних за потужним мистецьким впливом панно, повних алегорій, натяків, складних асоціацій. У розписах панує диявольське, протиприродне початок, зловісне зображення виникає як у кошмарному сні, набір фарб суворих, скупий, майже монохромний - чорне, біле, рудо-червоне, охра; мазки розмашисті та стрімкі. Графічна паралель розписам Кінти - серія офортів «Диспаратес» («Прислів'я») із ще складнішою та похмурішою символікою. Однак навіть у картинах пізнього періоду він зберігає відчуття немеркнучої краси життя («Водоноска», «Похорон сардинки», «Прогулянка», «Молочниця з Бордо»), а в «Автопортреті з розстебненим коміром» постає повна творча воля. Більшість робіт художника зібрано у колекції мадридського музею «Прадо».