Коли Ніцше назвав свою книгу «Світанок дня», він був далекий від того, щоб дати їй просто вигадливу назву, щоб привернути увагу тієї великої частини громадськості, яка судить про книги за їх назвами, а не за їхнім змістом. Світанок дня символізує, образно, світанок власної філософії Ніцше. До цього часу на його світогляд, якщо не на його справжні думки, значний вплив зробили Шопенгауер, Вагнер і, можливо, також Конт. Людина, надто Людина, належить до періоду переходу. Після розриву з Байройтом Ніцше в обох частинах цього твору намагається стати на власні ноги та відновити свою духовну свободу; він намацує шлях до власної філософії. «Світанок дня», написаний у 1881 році під живильним впливом генуезької весни, є зорею цього нового Ніцше. «Цією книгою я відкриваю свою кампанію проти моралі», — сказав він сам пізніше у своїй автобіографії «Ecce Homo». Так само, як і у випадку з книгами, написаними в його розквіті — «Радісний розум», «Заратустра», «По той бік добра і зла» та «Генеалогія моралі», — у цьому творі нас не може не вразити глибока психологічна проникливість Ніцше, проникливість, яка показала йому бути могутнім суддею людей і речей, якому не було рівних у дев’ятнадцятому чи, можливо, будь-якому іншому столітті.