П'єса для моноспектаклю, де вже в самому тексті прописано, що пан Фон Штейн (безмовно присутній на сцені) – лялька. Його дружина Шарлотта протягом десяти років була музою і опікункою Гете, в момент їх знайомства ще зовсім молоду людину, зухвалу, талановиту і не вміла вести себе при дворі. Протягом усіх п'яти відрізків йде багатоплановий монолог, збудований на кшталт захисної мови адвоката, або, якщо завгодно – сповіді. При цьому пані фон Штейн не скупитися на подробиці, представляючи Гете часом жахливою людиною, складною, іноді перехідною рамки того, на що можна заплющити очі, пам'ятаючи про його талант. Але все це одна історія. Історія складного, хитросплетеного, часом філософського кохання – з абсолютно непередбачуваним фіналом.