Давним-давно, у деякому царстві, у деякій державі жила-була юна дівчина на ім'я Отрута. Яка ж мати, скажете ви, доброю волею назве своє чадо Отрутою? Мабуть, мати – не назве. Це ім'я дівчина вибрала собі сама, на зло мачусі. Ніхто з сусідів не здивувався, бо давно знали її вперту вдачу. А коли Отру виповнилося шістнадцять, прийшла біда: злі ельфи викрали її сестру, зовсім ще малу. І Отрава вирушила на пошуки, хоч і не знала, які небезпеки підстерігають її на шляху. Чи не правда, схоже на початок старої доброї казки? Але всі казки чимось схожі. Кровожерливі чудовиська та вірні друзі, підступні ельфи та перехрестя світів… Проте найдорожче у казках – не повороти сюжету, а відчуття дива. Тих, кому вдається створити чарівні, чарівні світи, що затягують читача з головою, що живуть за своїми законами, і називають казкарями. Казочники жили за всіх часів. Хто сказав, що нині вони перевелися? Кріс Вудінг створив казку про казки, яка припаде до душі всім, хто любив «Снігову королеву» та «Русалочку».