Друга книга (першою стала «У війни не жіноче обличчя») знаменитого художньо-документального циклу Світлани Олексійович «Голоса Утопії». Спогади про Велику Вітчизняну тих, кому у війну було 6-12 років — неупереджених і найнещасніших її свідків. Війна, побачена дитячими очима, ще страшніша, ніж зображена жіночим поглядом. До тієї літератури, коли «письменник пописує, а читач почитує», книги Олексійовича не мають відношення. Але саме стосовно її книг найчастіше постає питання: а чи потрібна нам така страшна правда? На це запитання відповідає сама письменниця: «Людина безпам'ятна здатна породити тільки зло і нічого іншого, крім зла». «Останні свідки» — це подвиг дитячої пам'яті.