Книга «Кинь, крокодил!» об'єднала кілька оповідань та повістей письменниці: «Досліди», за які Вишневецька здобула премію Івана Петровича Бєлкіна та Велику премію імені Аполлона Григор'єва, і раніше написані оповідання, об'єднані тепер під назвою «До дослідів». Яких тільки епітетів не знаходили критики для прози Вишневецької: жорстка, напружена, запекла, динамічна, експресивна, лірична, надривна, сповідальна, нервова… Прозі цього автора підходять, мабуть, усі ці визначення. Розповіді Вишневецької образні та яскраві. Читаючи їх, жваво уявляєш ситуацію, людей у ній та їх переживання. Усі вони написані у різних манерах, різним складом, у яких пульсують індивідуальні ритми, а кожному оповіданні б'ється неповторне серце його головного героя. Герої — майстер з музичних інструментів Альберт Іванович («Початок»), біблійний Адам («Своїми словами»), підліток Сергій («Кинь, крокодил!»), бездомна алкоголічка і повія («Горобині ранки») — живуть своїм життям, окремо від автора, ніби ніколи й не мали до нього відношення. Це особливий талант письменниці — уміння стати іншою людиною, увійти в інше життя, заговорити іншою мовою і завжди при цьому залишатися правдивою. несхожих голосів. Все, що знає про них читач, це їхні ініціали і те, що вони самі захотіли розповісти про себе. Але зі звичайних слів і літер виростають яскраві образи, живі та дуже різні люди, і читачеві вже важко повірити, що все це написала одна людина. Проза Вишневецької має рідкісну якість — її можна і потрібно перечитувати, щоразу відкриваючи нові, не помічені раніше межі.