Цей важкий танк було прийнято на озброєння через півроку після смерті І.В. Сталіна, тому звичну абревіатуру "ІВ" поміняли на T-10. Ця 50-тонна машина зі 120-мм «щучим носом» і найпотужнішою гарматою, здатною пробити понад 200 мм броні, перевершувала всі танки всіх ймовірних супротивників Радянської Армії і залишалася в строю 40 років (останні «десятки» були зняті з озброєння тільки в року). Але при цьому Т-10М є, мабуть, найменш відомим з вітчизняних танків, оскільки на експорт він не поставлявся і був найсуворіше засекречений в СРСР (навіть посібник з його експлуатації мав гриф). Як цей танк показав себе в ході операції «Дунай» щодо введення наших військ до Чехословаччини у 1968 році? Скільки насправді було вироблено цих машин (у джерелах «гуляли» різні цифри — від 1400 до 8000)? І чому Т-10 став останнім важким танком Радянського Союзу? Відповідаючи на всі ці питання, нова книга провідного історика бронетехніки вперше відновлює повну історію створення, виробництва та сорокарічної служби останнього «супертанка» Сталіна.