Сучасний читач, навіть найкультурніший і цікавий до вітчизняної історії, має про особистість А.П. Бестужева-Рюміна досить невиразна вистава — хіба лише з романів В. Пікуля та Н. Сорокіної, а також з кіносеріалу режисера С. Дружиніної «Гардемарини, вперед!». Його ім'я було майже повністю і незаслужено забуте — причому не так з якихось ідеологічних причин, а скоріше з історичної недбалості та недооцінки його особистості. Він начебто розчинився і потонув в історичному потоці, присвяченому описам палацових переворотів, перших російських жінок-імператриць та їх численних фаворитів. Однак у 40—50-ті роки XVIII століття він був ключовою фігурою російської політики, і ім'я його не тільки в Росії, а й у всіх європейських дворах і столицях вимовлялося з повагою та улесливістю, а де і зі страхом та ненавистю. Це був Молотов чи Громико XVIII століття.