<П>Повість «Паломар» (1983), одна з найскладніших у творчості письменника. Синьйор Паломар стоїть і дивиться на хвилю. Сказати, що захоплений він спогляданням хвиль, не можна. Чи не поглинений, оскільки добре усвідомлює, що робить: хоче на хвилю дивитися – і дивиться. Не споглядає, адже для цього потрібні особливі темперамент, внутрішній настрій, збіг зовнішніх обставин, і хоча він у принципі зовсім не проти споглядання, жодної з трьох умов у цьому випадку не дотримується. І нарешті, дивитися він хоче не на хвилі, а лише на одну: остерігаючись невиразних відчуттів, Паломар, хоч би що він робив, звик визначати собі конкретний обмежений об'єкт...»