— Мені хотілося б відвідати Хелфорд-Хелл,— повідомила вона,— і бажано з кимось із місцевих жителів.— Ніхто з нас туди не піде — там привид! - рішуче відповів хлопчик, нервово пересмикнувши незграбними плечима. - Невже тут усі вірять у привиди? – недовірливо запитала дівчина. – У замку ніхто більше не живе, там ніхто не хоче жити, – різко сказав хлопчик і швидко зник у заростях ялівцю. замку, коли з боку скелі з'явився старий, що зігнувся під вагою прожитих років. На ввічливе привітання дівчини він відповів ледь помітним кивком лисої голови. — Чи не могли б ви допомогти мені? – звернулася до нього Лінда. Старий зупинився, кинувши на неї колючий погляд. «Неприємний тип», — подумала дівчина, але, змусивши себе посміхнутися, промовила вголос: — Мене цікавить замок. — Він порожній, там небезпечно, — відповів старий майже беззвучно. – Виїжджайте звідси негайно!