Вікторії здавалося, що її оточує ледь проникна пелена. Вона чула голоси, гучні накази, швидкі кроки, але звуки були такі невиразні, наче все відбувалося в паралельному просторі. При цьому вона точно знала, що зовні, на палубі, всього за кілька метрів від її каюти мали розпочатися перші зйомки. Раптом голоси заглушило схлипування: «Мамо, мамо, чому ти не приходиш?» Вона з жахом розплющила очі. Голос нагадував улюблену іграшку-неваляшку її сина. Дірк? Жінка хотіла схопитися, але тут же відчула галас і знову відкинулася на подушки. Вона побачила щось неймовірне. Від шафи до дверей рухалася тінь. Дірк. «Дірк! - хотіла закричати вона, але замість крику вийшов лише шепіт. - Дірк, як ти потрапив сюди?» Дитина обернулася і раптом почала плакати. Серце Вікторії стислося від жаху. Вона хотіла до свого хлопчика, хотіла взяти його на руки та втішити, але ноги не слухалися її. Вона безсило лежала на дивані і слухала плач Дірка.