Творець неповторних Джівса та Вустера, шаленого Псміта, ексцентричних Муллінерів подорослішав. Тепер перед нами – зовсім інший Вудхаус. Він так само забавний, так само іронічний. Його історії так само смішні. Але у пізніх оповіданнях Вудхауса вже немає гротеску. Це зрілі твори досвідченого письменника, глибокого знавця людської психології. І сміється автор не стільки над безглуздими ситуаціями, в яких опиняються герої, скільки над комізмом самого часу, в якому їм довелося жити. Справді, сер? - Так. Хотів би я знати, що там починається. — Боюся, я не цілком уловлюю вашу думку, сер. — А тим часом слід! Я ж слово в слово передав вам свою розмову з тіткою Далією, і кожне з цих слів мало б запасти вам під капелюх. Спробую освіжити вашу пам'ять: ми побалакали про те про це, а на завершення вона сказала, що маю намір ще попросити мене про одну дрібничку, коли ж я запитав, про яку, збила мене зі сліду ... так це називається? - Так, сер. Ну ось, збила мене зі сліду, упустивши так недбало: «О, всього лише простенька маленька послуга коханій тітоньці!» Як би ви витлумачили ці слова? - Мабуть, місіс Траверс хоче, щоб ви щось зробили для неї, сер. - Так воно так, але що саме - ось головне питання! Ви ж пам'ятаєте, чим закінчувалося раніше справа, якщо мене просив про щось слабку стать? Особливо тітка Далія. Чи не забули ще ту історію з сером Уоткіном Бассетом і срібним вершником у вигляді корови? — Ні, сер. Хто може поручитися, що ця її дрібниця не наведе мене в таку ж безодню небезпеки?…»