«Батько Браун не був розташований до пригод. Нещодавно він занедужав від перевтоми, а коли почав одужувати, його друг Фламбо взяв священика в круїз на маленькій яхті за компанію з Сесілом Феншоу, молодим корнуолським сквайром і великим любителем місцевих прибережних пейзажів. Але батько Браун був ще досить слабкий. Плавання не надто тішило його, і, хоча він не належав до скигліїв чи буркунів, але поки що не міг піднятися вище ввічливої терпимості по відношенню до своїх супутників. Коли вони вихваляли рвані хмари на тлі пурпурового заходу сонця або зазубрені вулканічні скелі, він чемно погоджувався з ними. Коли Фламбо вказав на скелю, схожу на дракона, він кивнув, а коли Феншоу ще більш захоплено вказав на скелю, що нагадувала фігуру Мерліна, він жестом висловив свою згоду. Коли Фламбо поцікавився, чи доречно назвати скелясті ворота над річкою, що петляє, брамою в Казкову країну, він відповів «так, зрозуміло». Він вислуховував важливі речі та банальності з однаково безпристрасною зосередженістю. Він чув, що скелястий берег загрожує смертю для всіх моряків, крім найпильніших, і чув про те, що корабельна кішка нещодавно заснула. Він чув, що Фламбо ніяк не може знайти свій мундштук, і чув, як штурман вимовив приказку: «Дивишся в обидва – будеш удома, раз моргне – на дно піде». Він чув, як Фламбо сказав Феншоу, що це, без сумніву, заклик бути пильніше і тримати очі відкритими. Він чув, як Феншоу відповів Фламбо, що насправді це означає зовсім не те, що здається: коли штурман бачить по обидва боки від себе два берегові вогні, один поряд, а інший на відстані, значить, судно йде вірним фарватером. Але якщо один вогонь ховається за іншим, судно йде на скелі. Феншоу додав, що його романтична земля рясніє такими байками і химерними ідіомами. Він навіть порівняв цей куточок Корнуолла з Девоншир як претендент на лаври морехідного мистецтва єлизаветинської епохи. Ці бухти та острівці вирощували капітанів, порівняно з якими сам Френсіс Дрейк здався б сухопутним щуром…»