«Мій дорогий вихованець» – так починається монолог обвинуваченого перед судом, але звертається він до своєї коханої. Йому 49, їй 14.

Ця історія розказана ветеринаром, «розбещувачем малолітніх», одержимим донькою фермера. У неї пшенично-біле волосся і чорна як смоля уява. Відносини між ними схожі на відносини хижака та його жертви, любов без любові. Вона для нього – милий звірятко, він – єдина людина, яка її розуміє.

Це темний, вируючий потік думок, з розділами без жодного розриву рядка та звивистими пропозиціями. Двозначність – одна із сильних сторін цього роману. Звичайно, як і у випадку з «Лолітою» Набокова, тут ми маємо справу з дуже ненадійним оповідачем.