Люди-пси. Люди-вовки. Люди, що за дикою примхою реальності відбулися нс від мавп, а від собак. Люди, які не є людьми. у звичному нам значенні слова. Вони ще століття тому пройшли біокорекцію, що нейтралізує найдавніший у світі вовчий інстинкт — інстинкт полювання, вбивства, спраги крові. Але, мабуть, пройшли не всі. Хижаки ховаються, ховаються в глушині, але агенти, які досконало осягнули професію мисливців, йдуть слідом за тими, у кому — мимоволі чи мимоволі — проявляється «вовча натура»… У кожному з нас живе звір. У людях-псах. У людях-вовках. У людях, що, за дикою примхою реальності, походять не від мавп, а від собак… Що робить людину людиною? Ми мислимо — отже, ми існуємо і є людьми, навіть якщо на людей і не схожі? Або ... думка все-таки рано чи пізно поступиться, нс витримавши боротьби з первородним інстинктом хижаків? І тоді – а що станеться тоді? Коли звір, який таємно жив у кожному з нас, вирветься на волю?..