«…Позначений спадок виявився настільки старим, що спершу я прийняла його за купу цегли. Колись двоповерховий будиночок тулився на самій околиці, осторонь невеликого села. Похилий дах, стіни, що покосилися, і вирвані віконниці – ось що постало перед моїми очима. Всередину увійти навіть не наважилася, лише заглянула в помутніле розбите шибку: всередині «спадщина» виглядала ще сумніше. будинок за будь-яку суму, плачу готівкою. Князь Калістрат Долгорукий». Далі значився номер телефону та адреса – за кумедним збігом обставин, що збігається з тим, що вказано на моєму будинку. Піднявши погляд, придивилася в далечінь: від замку, який вирішив відновити нащадок, залишилися жалюгідні руїни. Як зуби гігантського дракона, вони височіли на пагорбі…»