У центрі оповіді – доля великого князя Михайла Олександровича, молодшого сина імператора Олександра III та імператриці Марії Федорівни. Активний учасник Першої світової війни, Георгіївський кавалер, перший командир легендарної «Дикої дивізії», він здобув, завдяки військовій доблесті, таланту воєначальника і серцевому ставленню до підлеглих, повагу і любов товаришів по службі, які називали його «хоробрішим з хоробрих» і «джигітом». Зоряна ж година Михайла настала 3 березня 1917 року, коли він, де-юре останній російський імператор, добровільно зрікся престолу. З вірою в Установчі збори та російський народ. І в цьому була величезна моральна сила миротворця та першого громадянина вільної Росії, який закликав співвітчизників виконати свій суспільний обов'язок участю у демократичних виборах. І не його вина, що – не справдилося… Згідно з офіційною версією, Михайла Олександровича було страчено першим із Романових у ніч з 12 на 13 червня 1918 року в околицях Пермі, де знаходився на засланні. Завдяки знайденим документам автор вперше ставить під сумнів це твердження. Книжку адресовано всім, кому цікава вітчизняна історія.