Аарон все життя страждав від зайвої опіки. З дитинства частково паралізований, він перебував у дбайливих лещатах матері, сестри і тростини, якої при будь-якій нагоді намагався позбутися. Зустріч з Дороті, злегка цинічною, самостійною і холоднуватою лікаркою, стає для Аарона схожим на горло свободи. І ось вони вже одружені, і щасливі, і самодостатні. Але одного разу на їхній затишно-безладний будинок падає старе дерево, і щастя як не бувало. Аарон почувається так, ніби його попереднє життя взяли та стерли. Все належить починати заново, поодинці. Він продовжує жити, ходити на роботу, навіть жартувати, але начебто за інерцією. Але якось він бачить на вулиці Дороті. І незабаром вона вже ходить з ним, і він веде з нею бесіди і дивується з того, що її ніхто не бачить. Примара Дороті допомагає йому жити далі. Аарон спостерігає, як інші навколо починають романи, обідають у ресторанах, копаються в грядках і від душі насолоджуються будь-якою життєвою нісенітницею. У нього так не виходить. Тільки в присутності Дороті він знаходить себе. Можливо, вся річ у тому, що він не вміє прощатися? І чи варто навчитися цьому мистецтву? Тонкий, сповнений теплого гумору та несподіваного оптимізму роман про втрату та відродження до життя.