Іван Олексійович Бунін – поет і прозаїк, перший із російських письменників, удостоєний Нобелівської премії. «Те, що я став письменником, вийшло якось само собою, визначилося так рано і непомітно, як це буває тільки у тих, кому щось „на роді написано“»,– одного разу він написав про себе. І. З. Шмельов говорив, що через прозу Буніна розкривається сама Росія. Революція змусила Буніна залишити батьківщину, але пам'ять про неї стала опорою всієї його подальшої творчості: він почав відтворювати назавжди втрачену Росію, її красу, що зникла, у своїх творах. По суті і цикл оповідань «Темні алеї» - головна книга Буніна емігрантського періоду - це «відновлення миттєвого часу любові у вічному часі Росії, її природи, її застиглого у своїй пишності минулого» (І. Н. Сухих). «Темні алеї», щоденникові записи 1918–1919 років «Окаяні дні», літературні спогади, книга «Звільнення Толстого» та вірші різних років.