«У ті простодушні часи, — каже автор роману, — життя являло собою диво та глибоку таємницю. Чоловік ходив по землі в трепеті й боязні, бо зовсім близько над його головою були Небеса, а під його ногами зовсім близько ховалося Пекло. І в усьому йому бачилася рука Божа, і в веселці, і в кометі, і в громі, і у вітрі. Ну, а диявол відкрито бешкетував на землі. <…> Гидкий Ворог роду людського вічно таився за плечем людини, нашіптував йому чорні помисли, штовхав на лиходійства, поки над головою в нього, смертного, витав Ангел-Хранитель, вказуючи йому вузький і крутий шлях добра».