У той далекий і славний XVIII століття, коли Європа потопала в крові нескінченних воєн, прості солдати, йшли на смерть більше не за свою Батьківщину, а за свого короля чи імператора. Тому й перехід із однієї армії до іншої не вважався особливою зрадою. У російській армії Великого Петра I досить служило іноземців, у тому числі і шведів, не кажучи вже про саксонців чи поляків. Розповідь ця не тільки про саму Північну війну, що тривала більше двадцяти років, а й про двох братів саксонців, Фрідріха і Людвіга, що волею проведення служили спочатку в армії шведського короля Карла XII, потім перейшли на бік російського царя, і вбивали вже своїх колишніх бойових товаришів. Такі будні того часу та тих воєн.