Головний герой повертається до свого рідного міста. Приїхавши, він зустрічається з минулим зі своєї юності, яка жила в ньому всі роки. «Куди ти біжиш? Від кого? Від неї? Від себе? Зізнайся, що цей щоденник, який ти так пестиш і бережеш, який скрізь возиш із собою це не талісман на удачу. Це ти так собі сказав, бо легше. Ні. Це щось більше, це твій зразок. Ти ж кожну жінку приміряєш під нього, під ті почуття, які в ньому, хай і юнацькою мовою. І свої стосунки з жінками ти міряєш за минулими почуттями, які відчув тоді, двадцять років тому, але які пам'ятав, хай і не явно. Можливо це й безглуздо, але ти всіх порівнював із цим дівчиськом. І жодна, жодна не пройшла тест на відповідність почуттів. Невже ти настільки дурний, що не зрозумів її останньої фрази. Ти що чекав на відверте визнання, запрошення? Наївний. Це не та жінка, вірніше саме та, на яку чекав, яку не можна упустити. І ти хочеш поїхати? А до кого? Вона сильна жінка і не житиме лише пам'яттю. Час вплине на неї заспокійливий вплив, вилікує. А де ти будеш? Та так і залишишся у минулому».