«…на подвір'я в'їхала якась тачка і на великій швидкості рушила вздовж будинку. Божевільні, мабуть, з досадою посміхнулася я і зупинилася, пропускаючи автомобіль. Але він раптом зненацька загальмував, перегороджуючи мені дорогу до під'їзду. У тьмяному світлі лампочки, що висіла над входом, я розглянула, що це був «Опель» якогось буро-теракотового кольору, принаймні так мені тоді здалося. Схоже, хлопці обкурилися, я припустила, зазирнувши в салон. Не встигнувши нічого розглянути, я помітила тільки, що, окрім водія, в салоні сидів ще й пасажир, як двері «Опеля» блискавично відчинилися. Звідти вискочили двоє хлопців середнього зросту, але досить міцних, грубо підхопили мене з двох боків під руки і спробували засунути в машину. Від несподіванки пропав голос, тому закричати і покликати на допомогу я не змогла, та й сумніваюся, щоб хтось зумів надати мені її в той момент – занадто швидко і несподівано все сталося. Тому машинально виставивши вперед ногу і упершись нею в поріг «Опеля», залишилася на волі - відразу запхати мене в салон у лиходіїв не вийшло. Допомагаючи собі ногами, вони продовжували заштовхувати мене до салону…»