Саша Чорний рідко ставиться в один ряд із головними російськими поетами початку XX століття. Дехто знає його як казкаря і «дитячого поета», комусь, навпаки, він видається жорстким і злим сатириком. У його поезії звучить по-чеховськи гірка ніжність до людини і собі, якої багатьом з нас так часто не вистачає. Вишуканий та грубий, ліричний та сатиричний, водночас простий та непростий Саша Чорний навіть через сотню років звучить свіжо, дотепно та яскраво.