«…Уже троянди та лілії на вівтарі пахли, і я наближався до нього з чарівною Ельвірою, із захопленням у душі, з солодким трепетом у серці, вже священик готувався утвердити союз наш своїм благословенням – як раптом з'явився незнайомець, у чорне вбрання з блідим обличчям, з похмурим виглядом; кинджал блищав у руці його. «Вероломна! – сказав він Ельвірі. - Ти клялася бути вічно моєю і забула свою клятву! Я клявся любити тебе до труни: вмираю… і люблю!..» Вже кров лилася з його серця, він встромив кинджал у груди свої і впав мертвий на поміст храму…»