«Останнім часом його все частіше тягнуло репетирувати. Він сідав навпроти вікна, включав важку музику, брав незаряджений пістолет і підносив стовбур до скроні. За хвилину, дві чи три, він натискав на спуск. Репетирував. То він це називав. Чим не духовна вправа? Навіть якщо знаєш, що обойма порожня і немає патрона у стовбурі… ну а раптом? Маленьке, нікчемне «раптом», що має зникаючу, майже чудову ймовірність, перетворювало це вульгарне дійство в небезпечну пригоду, від якої льодом сковувало кишки і на думку приходили різні дивні думки…»