Мене звуть Вікторія Загнибіда, і я – відьма. Звучить як визнання на збиранні товариства анонімних алкоголіків. Але це справді так. Професори Академії Чаклунства, Чарівництва, Магії та Чарівництва зітхнули з полегшенням, коли я покидала стіни альма-матер, і з почуттям виконаного обов'язку розподілили мене в село, куди вже сто років нікого не надсилали. Мабуть, сподівалися, що славні діяння бездарної учениці до них не дійдуть через дальність відстані. І що я їм зробила? Щоправда, варто мені тільки з'явитися на місці роботи – таке почалося… Словом, цілій команді винищувачів не розхлинати. А що я? Я нічого. І чому мені не вірять?