Я могла б сказати, що це збірка новел, історій, що їх всього сім і усі вони написані від першої особи, але я бачу книгу інакше. Для мене це не просто історії і, головне, не просто персонажі, для мене це люди. Живі люди. З плоті і крові.Людмила, Поль, Жан і інші, безіменні, розповідають про себе. Майже усі вони говорять в темряві, вночі або в такий момент життя, коли не занадто добре відрізняють день від ночі. Намагаючись розібратися в собі вони викриваються, відкривають душу. Виходить не у усіх, але навіть спроби примушують мене співпереживати.Говорити, що співпереживаєш власним персонажам, напевно, занадто пафосно, але повторюю: для мене це не персонажі, а люди, реальні люди, мої нові знайомі, яких я і представляю вам сьогодні.