«Ви запитаєте: ну і як слід розуміти цей безглуздий заголовок? А ось як. З того часу, як мені виповнилося чи то двадцять два, чи то двадцять три, щоранку, зранку, в моїй голові лунають голоси. Я так і покликаю їх: "Театр ранкових голосів". Залишаючись у ліжку, я лежу і слухаю, як вони перемовляються в луні між моїми вухами. Рано чи пізно вони стають дуже гучними – сперечаються, чи пристрасно декламують, чи змагаються у гостроті з кінчиком рапіри. Тоді я схоплююся (тихенько) і сідаю за машинку, поки в моїй голові ще лунає луна. І до полудня у мене вже буває готова розповідь, чи вірш, чи акт п'єси, чи глава роману…» Переклад: Наташа Аллунан