«…Мене змило хвилею за борт переповненої біженцями балії. Довгий час я провів у воді, служачи кормом для риб. Вітри та течії віднесли моє тіло від Бангкока до берегів Камбоджі. Там я потрапив у протиторпедну огорожу, встановлену мертвими з дредноута «Уроборос». — Гей, друже! – гукнули мене матроси. Вони підійшли до огорожі на катері. Дредноут, схожий на залізний острів, стояв на якорі неподалік. – Ти мертвий? – Мертвий, – булькнув я…»