"Сузірай" - роман, що займає особливе місце в різноманітній, багаторівневій творчості В. Набокова. Практично вперше тут набоківська проза, зазвичай - холодно-витончена, стає нервовою, захлинається, незграбною. Чи експресіоністська естетика тяжіє тут над "вічною" для письменника темою емігрантської трагедії - або, навпаки, туга, що виломилася з минулого і втратила надію на майбутнє "Росії у вигнанні" задає нерівний, "смикаючий" ритм оповідання? Думок може бути багато, але – яка з них вірна? Вирішіть самі...