Насправді я не воював і не служив. Так трапилось. Однак війна живе в серці та крові з весни 1996 року, коли я вперше на ній побував. На Волховському фронті, навесні 1942 року. Я не обмовився, я потрапив на ту війну як похоронна команда. Зазвичай нас називають пошуковими системами, проте ми саме похоронна команда. З того часу я так і залишився на тій війні. Лезнінський плацдарм, село Пєхово, плацдарм Водосу, болото Невій Мох, Мекензієві гори… 59-а армія Волхівського фронту, 1 МВДБ Північно-Західного фронту, Приморська армія 4-го Українського фронту. Скільки особисто я підняв та поховав? Не знаю. Не рахую я. Можна, звичайно, статистику знайти, напевно, десь близько 200 бійців і командирів. Тільки навіщо це? Ми – солдати тієї війни. І крапка.