«Було одинадцята година ранку, коли Маріано Реновалес підійшов до музею Прадо. Пройшло вже кілька років з тих пір, як знаменитий художник був тут в останній раз. Не мертві приваблювали його сюди. Вони були, звичайно, дуже цікаві і гідні поваги під славним вінцем багатьох століть, але мистецтво йшло тепер новими шляхами; Реноваліс не міг навчатися тут у мертвих, при освітленні зі скляної стелі, дивлячись на дійсність очима людей з іншим темпераментом, ніж у нього. Клапчик моря, куточок на схилі гори, група обірванців, виразна голівка приваблювали Реноваліса більше, ніж цей палац з широкими сходами, білими колонами і статуями з бронзи і алебастру - величний пантеон мистецтва, де постійно переживали молоді. нерозв'язності і не знаючи, який шлях їм обрати…» Твір дається в дореформеному алфавіті.