«Таких містечок на Русі - скільки хочеш. І один красивіший за інший. Їх не змогли зіпсувати навіть сірі панельні п'ятиповерхівки, якими намагалися вирішити вічну житлову проблему в розпал радянської влади. Тому що в центрі все одно залишалися і будинку позаминулого століття, і бруківкою замощена площа, і білокам'яні, стародавні торгові палати, і церква, що пережила все – від татаро-монгольського ярма до розвиненого соціалізму. У пост-ельцинську епоху стабілізації церкву теж намагалися знести, давши дорогу вельми прибутковому проекту торгово-розважального центру. Але городяни, не повіривши в офіційне висновок про її історичну мало значимість, вийшли на вулицю, і жадібні відступили: на те і стабілізація, щоб не впадати в крайнощі. Тим більше, що і без церкви вистачає, на чому погріти руки…»