«…Добре починався той вересневий день. Дочка Лукер'я, вона ж Лука, вона ж Лушка, вона ж Лю, помчала вранці до університету, вони з чоловіком прокинулися годин об одинадцятій: тільки позавчора повернулися з Греції, вперше за останній рік провели десять днів удвох – добрі, мирні десять днів, без чоловікових шпильок і роздратування через дрібниці. Звичайно, він втомлювався, звичайно, йому багато доводилося тягнути на своїх плечах, до того ж критичний вік: їм якраз минуло сорок п'ять. Тобто, за всіма правилами, вона, Тіна, ставала "ягідкою знову", а чоловік її Юра мав переживати кризу під назвою "як - і це все?" Щось із ним явно відбувалося незвичне. Тіна та подругам скаржилася, що Юрко став «прямо як не рідний», огризається незрозуміло на що, доброго слова від нього не діждешся. І як би вона не намагалася, нічим йому не догодити. Прямо інша людина з'явилася на місці її коханого Юрки. Двадцять два роки разом, зрослися намертво, всі один про одного знають, розуміють, відчувають, але раптом – колючі погляди, слова, огризання. І обійняти себе не дає, усувається і іронізує над кожним її словом…»