«... Останній парад флотоводця Сенявіна був на Балтиці. <...>

У морі був шторм. Дощ не припинявся. Темрява стояла, як уночі. А вночі було темно, як минулого дня. Палила гармата з флагманської, вимагаючи від кожної відповіді: де ти? цілий ти?

«Розташуючись біля рульового, – розповідає очевидець, – адмірал поставив біля себе компас, розклав лаковану карту і сам спрямовував хід корабля, і лише тоді, коли ескадра минула небезпечний риф Девіль-зей, Сенявін , не сходячи в каюту, спитав чаю. На всю бурхливу і похмуру ніч, при сильному дощі, він продовжував вести корабель. Тільки на другий день, о півдні, коли ескадра при бурхливому вітрі і дощі стала на якір на кронштадтському рейді, Сенявін, що промок до кісток, зійшов у каюту».

Не спускайтеся слідом у каюту, не потрібно .

Запам'ятайте Сенявіна на палубі, запам'ятайте його в морі. ...»