«Мати все розчулювалася: як же ти схожий на батька. І це теж дратувало. Насамперед дратувало вічне материнське розчулення – надто багато емоцій, надто солодко, надто пишномовно. Все – надто, втім, як завжди. У матері всього завжди було надміру. Павлику здавалося, що батьки зовсім не підходили один одному, яка сила їх взагалі зіткнула і звела, хай навіть на недовгі спільні роки? Батько – вічний приклад для наслідування та прихованого дитячого захоплення. Високий, смаглявий, худорлявий, з прекрасним чорним волоссям і карими очима. Весь його вигляд наводив на думку про якесь дворянське коріння або спадкову військову виправку. Але насправді нічого такого не було…»