Публічні політики видають твори про себе, улюблених, двох видів: автобіографічні, написані в жанрі житія святих, і виробничі, написані в жанрі доносу на конкурентів та противників, у яких розповідається про приховані механізми боротьби за владу. "SEX у великій політиці" - ні перше, ні друге. Гідність книги Ірини Хакамади не в цьому. А в тому, що її цікаво читати. І тим, хто не байдужий до політики, і тим, кому до неї немає жодної справи. Є такі жінки – із казковим везінням. Вони і з грудневого лісу, замість того, щоб слухняно замерзнути і бути з'їденими, нахабно повертаються з пролісками, з нареченим, з скринею з посагом і почесним ескортом із семи богатирів. Куди б вони не звернули, доля їм одразу стеле під ноги килимову доріжку. Вони не дерються кар'єрними сходами, розплачуючись за підйом фригідністю, задишкою і мізантропією. До їх послуг – швидкісні кришталеві ліфти: одразу – вжик! - І вже нагорі. Вчора вона – бізнесмен, сьогодні – депутат, завтра – міністр, і завжди – щаслива мати та дружина. Дивлячись на їх зображення на екрані або в журналі і порівнюючи його зі своїм власним відображенням у дзеркалі, хочеться підстережити одну з них у темному провулку та ласкаво, але переконливо запитати: як їй це все вдається? Ірину Хакамаду ніхто не підстерігав. Вона добровільно сіла і написала цю книгу, де поділилася всім, чим могла поділитися.