«Я болісно працюю над цією нещасною наполеонівською книженцією,— писав Конан Дойл у липні 1896 року. — Вона далася мені важче, ніж будь-яка з великих книжок. Я, мабуть, не знайшов правильного ключа, але мені необхідно якось з нею розв'язатися». Очевидно, тоді він надто надовго поринув у епоху Наполеона та регентства; він утомився від неї, хоч і не зізнавався собі в цьому. І «Дядечко Бернак» вийшов фрагментарним, ніби письменник хотів розгорнути широку панораму, але натомість заповнив її лише на третину фігурами Наполеона та його наближених. (Джон Діксон Карр. «Життя сера Артура Конан Дойла»)