«Мені здається, вперше умиротворююча фраза «там добре, де нас немає» належала людині саме неспокійній, тривожній, готовій зірватися з місця будь-якої хвилини і закотитися на край землі. Людство колобродить і мандрує з найдавніших часів, причому в дорогу пускається не тільки за вигодою, а й за покликом того внутрішнього голосу, що нашіптує нам про інші землі, інші країни, інші люди. Тут найдорожче: побачити на власні очі! Здавалося б, ну що там сьогодні — зазирни в Інтернет, криниця найнеймовірніших відомостей, картин, явищ, предметів і портретів, все там можна побачити, не залишаючи затишного й обжитого будинку... Ні, мабуть, людина опанована прагненням вирватися зі своєї віковічної в'язниці: з кокона буденності, зі своїх буднів, із кола своїх звичок. І мчить, намагаючись наздогнати… самого себе — блаженного, задоволеного, радісного. Озирнешся ненароком — а за твоєю спиною будинок. Там тебе немає. І там добре…» Діна Рубіна