Ця книга — спроба заново збудувати історію російського модернізму через історію монтажу. Розвиток монтажу в культурі XX століття набув потужного імпульсу після винаходу кінематографа і перетворення його на модний вид мистецтва. Аналоги кіномонтажу в 1920-і роки склалися в інших видах мистецтв — літературі, плакатній графіці, театрі. У різних авторів і в різні періоди він використовується як локальний прийом, то як послідовний метод, то як цілісна естетика. У 1930–2000-ті роки монтажні методи неодноразово змінювали свої функції та семантику. Слідкуючи за тим, як вони від десятиліття до десятиліття то стають майже непомітними, то знову використовуються в різних контекстах, можна побачити принципово нові сюжети в розвитку мистецтва кінця XIX–XXI століть, від Стефана Малларме до інтернет колажів, складених з блогових нотаток і відеозаписів . Ця книга розповідає про те, як монтаж спочатку став «стилем епохи» 1920-х років у різних країнах (СРСР, Німеччина, США…), а потім все більше виявлявся потрібен непідцензурній словесності та «альтернативним» напрямкам у кіно та візуальному мистецтві. Серед героїв книги — Дзига Вертов та Артем Веселий, Сергій Ейзенштейн та Олександр Солженіцин, Ель Лисицький та Саша Соколов, Енді та Лана Вачовскі та Павло Улітін.