На землі, просоченій нафтою, іноді спалахують вогні, які горять багато десятків років, і їх погасити неможливо. Так само і в літературі є теми, від яких неможливо відірватися, вони притягують до себе і паралізують увагу. До однієї з таких тем звертається Ірина Муравйова в несподіваній для її колишньої манери повісті «Життєпис грішниці Аделі». Жінка, яка в ранній юності своїй пройшла через гетто, виробила в душі не страх і витягла зі своєї свідомості не боязку звичку послуху, навпаки: вона виявилася переповненою якоюсь майже сліпучою життєвою силою. Талант опереткової актриси - не більше ніж слабке відображення її неабиякого життєвого таланту, настільки ж яскравого, наскільки і злого, і дріб'язкового настільки, наскільки і великодушного. Характер Адели – це майже заборонений, оскільки якщо такому характеру було б дозволено поширитися землі, усе наше існування у ньому складалося б виключно з жертв, з пристрастей і бажання помсти. Тим більше дивно, що Муравйовій вдається переконати читача в тому, що цій її героїні, написаній на стику гротеску та нещадної точності, знайоме кохання…