Оповідання-епілог до роману, який створювався протягом двадцяти шести років і сам був завершальною частиною ще більшого проекту письменника — тетралогії “Імперія у чотирьох вимірах”. Зустріч "останніх із оголошених" у оповіданні дозволяє автору згадати глобальні сюжети перехідного часу - щоб відпустити їх із легким серцем. Не загадуючи, як вирішиться постімперська смута географії та мови, сподіваючись на любов, яка утримає мир у цілості, незважаючи на розколи та перестрілки у хизливій спільноті двоногих. Андрій Бітов, як і його герої, що один за одним згадуються в бесіді автора з вмираючим монахом-самітником,— з покоління, по відношенню до якого всі ми хрещеники. Створив першу епопею російського екологічного постмодернізму, яке місце залишив письменник у глобальному пейзажі любові? Розповідь-епілог замикає як роман, а й саме час імперій, імперських питань, імперського масштабу лідерів. І чим, якою силою утримає нове століття екологічна рівновага світу, не зрозуміло: адже й минуле століття великих сил, великих питань і титанічних людей обірвалося розпадом зв'язків.