«Сіль Боуен-Бікон угнездилася на пагорбі з такими крутими схилами, що високий шпиль сільської церкви здавався піком невеликої гори. Біля церкви стояла кузня, що зазвичай палахкотіла полум'ям і завжди усіяна молотками та шматками заліза. Навпроти неї, на перехресті двох вимощених каменем вуличок, знаходився єдиний місцевий трактир під назвою «Синій вепр». Якраз на цьому перехресті, у свинцево-сріблястих світанкових сутінках зустрілися два брати, хоча один з них тільки починав день, а другий завершував його. Преподобний і високоповажний Вілфред Боуен був дуже побожною людиною і збирався до церкви, щоб провести час за ранковою молитвою або благочестивими роздумами. Його старший брат, полковник Норман Боуен, не відрізнявся побожністю і зараз сидів у фраку на лаві перед «Синім вепрем» і допивав черговий келих, який для спостерігача з філософським складом розуму міг вважатися останнім у вівторок або першим у середу, залежно від настрою . Самому полковнику це було байдуже…»