«На початку був жах» — так, напевно, починалося б Святе Письмо за Ховардом Філіпсом Лавкрафтом (1890–1937). «Страх — найдавніше і найсильніше з людських почуттів, а найдавніший і найсильніший страх — страх невідомого»,— констатував в есе «Надприродний жах у літературі» один із найдивніших письменників XX ст., усіма своїми творами підтверджуючи цю тезу. склад збірника увійшли визнані шедеври зловісних фантасмагорій Лавкрафта, у яких настільки чітко і систематично простежуються деякі доктринальні положення Золотої Зорі, що багато авторитетних коментаторів мимоволі виникала думка про якусь магічної трансконтинентальної інспірації американського письменника таємним орденським. Здається, «Некрономікон» стане реальним проривом у розумінні складної та суперечливої творчої спадщини метра «чорної фантастики» і першою серйозною спробою передати російською мовою всю первозданну міць цього ні на кого не схожого автора, що проникає і в його важкому, здається часом таким незграбним , і в химерно-архаїчної лексиці. Взагалі, слід відзначити крайню енігматичність повних «тривожної дивності» текстів Лавкрафта, що інкорпорує в свій авторський міф вельми темні аспекти езотеричного знання, демонологічних ритуалів і окультних практик, не слід забувати і найчастіше фантастичним джерелам. Проте деякі літературні критики намагалися зарахувати чужу всяку етичну дидактику творчість американського письменника до наукової фантастики та готичного роману. «У справжній історії про надприродне є щось більше, ніж таємниче вбивство, напівзітлілі кістки і саван з брязкаючими ланцюгами. У ній має бути відчутна атмосфера безмежного ірраціонального жаху перед потойбічними силами,— відповідав метр, демонструючи повний індиферентизм до позитивістської науки та долі людства. — Література жаху— це окрема, але важлива гілка людського самовираження і тому буде затребувана лише дуже невеликою аудиторією. І все ж хто сказав, що чорна фантастика така вже безпросвітна? Сяюча пишнота чаша Птолемеїв була виточена з чорного онікса».