У травні 1922 року В. І. Ленін запропонував замінити застосування смертної кари для активно виступаючих проти радянської влади висилкою за кордон: «…Все це явні контрреволюціонери, посібники Антанти, організація її слуг та шпигунів та розбещувачів учнівської молоді. Потрібно поставити справу так, щоб цих «військових шпигунів» виловити і виловлювати постійно і систематично і висилати за кордон». Серед них були і російські філософи на кшталт Бердяєва та Ільїна, і великі поети Срібного віку, як Зінаїда Гіппіус.Ф. Степун писав: «…одне зимове та одне літнє пальто, один костюм, по дві штуки всякої білизни, дві денні сорочки, дві нічні, дві пари кальсон, дві пари панчох. Золоті речі, дорогоцінне каміння, за винятком вінчальних каблучок, були до вивезення заборонені; навіть і натільні хрести треба було знімати з шиї. Окрім речей дозволялося, втім, взяти невелику кількість валюти, якщо не помиляюся, по 20 доларів на особу; але звідки її взяти, коли за зберігання її належала в'язниця, а окремих випадках навіть смертна кара».Як склалися долі цих людей? Про що думали вони, залишаючи країну, якій виявилися непотрібними? Про все це ви дізнаєтеся з книги, яку й склали спогади філософів, істориків та письменників, які вирушили у вічне вигнання на «філософських пароплавах». У форматі a4.pdf збережено видавничий макет.