Що нового можна «почути», якщо прислухатися до? звуку з простору філософії? Чому дослідження проблем звуку виявилося обмеженим сферами науки і мистецтва, а частіше і зовсім не залишає території техніки? Ці питання стали відправними точками книги Анатолія Рясова, дослідника, який поєднує філософський аналіз із багаторічною звукорежисерською практикою та керівництвом музичними студіями кіноконцерну «Мосфільм». Звертаючись до концепцій Мартіна Хайдеггера, Жака Дерріда, Жан-Люка Нансі та Младена Долара, автор розглядає звук і вслуховування як точки перетину семіотичного, психоаналітичного і феноменологічного дискурсів, але одночасно – як загадкові лакуни. Вибрана проблематика співвідноситься з галуззю звукових досліджень, але висновки роботи багато в чому формулюються в полеміці з цим напрямом гуманітарної думки. При цьому якщо sound studies, теорії медіа, захоплення технологіями і обрані тут як своєрідні «мішені», то перш за все тому, що завданням дослідження є пошук їх онтологічного фундаменту. По ходу роботи автор розглядає безліч прикладів з літератури, музики та кінематографа, а в останньому розділі розмірковує про таємницю привабливості раннього кіно і маси звуків, що приховуються його безмовністю.