Володимир Федорович Романов (1874–1929), роблячи успішну чиновницьку кар'єру, служив у Земському відділі МВС, Управлінні внутрішніх водних шляхів і шосейних доріг МПС та Переселенському управлінні Головного управління землеустрою та землеробства1, а в роки Першої світової війни, . і Громадянської війни був одним з керівників Комітету Російського товариства Червоного Хреста, що знаходився в Києві, на Південно-Західному фронті. Значення спогадів В.Ф.Романова пояснюється тим, що в них мемуарист спробував створити оповідь не тільки про себе, тобто індивідуальну біографію, а й колективну біографію старорежимного, царського чиновництва кінця XIX — початку XX ст., причому всіх його рівнів — нижчого, середнього та вищого. Спогади Романова — у повному розумінні слова апологія, тобто твір, націлений на виправдання та захист, у даному випадку — старорежимне чиновництво. Воно, в особі Романова, завдяки його літературному таланту, набуло свого неперевершеного побутописателя, який представив «людей 20-го числа» (коли чиновники отримували платню) реальними, живими особистостями, з їхніми достоїнствами та недоліками. ниткою проходить тема українського питання, оскільки у споріднених та службових відносинах він був тісно пов'язаний з Україною і, перш за все, з Києвом, де провів дитинство та юність, пережив Першу світову війну, а в 1918–1919 рр. н. - Жахи петлюрівського і більшовицького терору. Спогади Володимира Федоровича Романова адресовані як фахівцям, і широкому колу читачів. Видання має великі коментарі, документальні програми та анотований іменний покажчик. У форматі PDF A4 збережено видавничий макет книги.